Чи потрібен медіа баланс думок

Розбираємо, як прагнення до об’єктивності впливає на журналістів, їхні матеріали, аудиторію та героїв. А також дивимося на екологічні альтернативи

Багатьох із нас ситуації, про які ми робили матеріали, зачіпали особисто чи просто не давали лишитись байдужими. Іноді це проникає в готові продукти, і тоді може виникнути відчуття провини за те, що не вдалося лишитися відстороненим. Проте чи справді в усіх випадках працює стандарт об’єктивності? Головна редакторка «Медіамейкера» Дар’я Трапезнікова дивиться на нього крізь призму різних досвідів.  

Почнімо з актуального

На тлі суспільного обурення негідною поведінкою організаторів так званих «п’яних вечірок» чимало дівчат почали ділитися в соцмережах історіями про сексуальне насильство. Історія десятирічної давнини від Дани Окоманюк привернула увагу журналістів видання «СтопКор». Шеф-редакторка Марина Тітова попросила в неї контакти хлопця, якого дівчина звинуватила в насильстві, щоб подати його версію подій. 

Окоманюк опублікувала листування, назвавши його «найгіршим повідомленням у житті». Тітова у відповідь написала:«…об‘єктивність — це перше кредо журналіста, якому він має слідувати попри все. Ми на "СтопКорі" завжди керуємося цим правилом та завжди враховуємо позиції обох сторін. Для нас стандарти журналістики завжди були однією з найважливіших складових нашого видання».

«З повагою ставимося до читачів, але журналіст — не психолог, а людина, яка виконує свої професійні обов‘язки».

У колонці для «Детектора медіа» Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, відповідає на таку позицію: «Баланс у журналістиці не означає “надати слово всім”: це не математика, це етика. (...) Журналістам варто пам’ятати, що зґвалтування — це, в першу чергу, болюча травма і злочин, а вже потім гаряча тема». 

«П’яні вечірки» знову нагадали, що не всі в суспільстві відкидають думки «сама винна» і «не все так однозначно». Цього разу реальність додала новий пласт: порівняння ставлення до гвалтівників і до росіян, чиї вчинки більшість українців визнає абсолютним злом. Українські медіа так само вважають нормою не питати в російських генералів думок щодо того, хто захопив чи звільнив українські міста, й не соромляться використовувати емоційно забарвлену лексику. Утім, російські коментатори зникли ще не звідусіль, і в соцмережах періодично чути обурення, що медіа та блогери досі «тягають хароших русскіх».  

Про баланс думок у класичному розумінні тут не йдеться, адже він порушуватиме етичні принципи та завдаватиме шкоди постраждалим. Але в більшості ситуацій вибір менш очевидний. Та й у стандарту об’єктивності є інші нюанси.

Чия це об’єктивність?

Ідея цього листа виникла з двох текстів. Перший — «Коли американці втратили довіру до новин?» — розлогий історичний екскурс у те, що впливало на погляди та матеріали американської преси за попередні століття. Другий — колонка колишнього виконавчого редактора The Washington Post Леонарда Дауні-молодшого, де він презентує своє дослідження об’єктивності в американських медіа.

В обох текстах ідеться про те, що розуміння об’єктивності формувалося переважно білими чоловіками на чолі редакцій.

Тоді відсутність в інфополі голосів жінок та американців з іншим кольором шкіри розв’язувала їм руки. Водночас був політичний тиск, яким чиновники задавали порядок денний, тиск колег та внутрішній клубок упереджень і поглядів на світ. Серед інших можливих причин популярності руху за об’єктивні репортажі називають агресивну урядову пропаганду під час світових війн та розвиток піар-галузі. 

Дауні-молодший почав кар’єру в 1960-х. Він згадує, що якраз тоді журналісти почали відходити від беззаперечного висвітлення влади. «(...) я ніколи не розумів, що означає “об’єктивність”. Я не вважав це стандартом для нашої редакції. Натомість моїми цілями для нашої журналістики були точність, чесність, незаангажованість, підзвітність і прагнення до правди», — пише колишній редактор.

Він зазначає, що прагнення до об’єктивності може призвести до хибного балансу або оманливої «двосторонньої позиції» у висвітленні історій про расу, ставлення до жінок, права ЛГБТК+, нерівність доходів, зміну клімату тощо. Крім того, виникає протиріччя: редакції намагаються виконати норми різноманітності під час наймання, хоча робота змушує журналістів відмовлятися від власних ідентичностей, життєвого досвіду та культурних контекстів.

Ідеал поляризованого світу?

Ідею об’єктивності свого часу критикував співзасновник De Correspondent Роб Вайнберг. Він називав її «оманливою та небезпечною тенденцією». На його думку, неможливо описувати світ, не маючи певного погляду на нього й не відрізняючи добре від поганого. Навіть редакційна політика та правила добору новин — це вже певною мірою необ’єктивний погляд. Відмовившись від власних моральних суджень, журналісти просто віддадуть формування порядку денного іншим, а саме владі та елітам, каже Вайнберг.

Вони ж, зі свого боку, роблять дуже багато, щоб демонізувати медіа в очах читачів — від навішування ярликів «фейкових новин» на критичні матеріали до залякувань, переслідувань і перекривання доступу до інформації.

Для американців, безумовно, найяскравішим потрясінням було президентство Трампа, але в кожній країні знайдуться свої прецеденти. Адже рівень довіри до новин у всьому світі надто низький.   

Втомившись від надміру емоційних та поляризованих думок, пересічні користувачі тримаються за вимогу від медіа об’єктивності та незаангажованості як за останню надію на те, що хтось казатиме їм правду. Але ж ми живемо у світі, де кожен — сам собі медіа. Інфлюенсери часто мають більшу аудиторію, ніж деякі редакції, але часто не фільтрують інформацію й не добирають слів.

Ще один парадокс — поняття нативної реклами (та й реклами в медіа взагалі). Хіба жорстке дотримання об’єктивних стандартів не унеможливлює публікування лояльних статей та навішування лейблів брендів на нібито нейтральні матеріали за гроші? Питання радше риторичне, бо ж заробляти треба.

Що думають у редакціях

Згадана колонка Дауні-молодшого анонсує та підсумовує його дослідження об’єктивності в редакціях. Він та колишній президент CBS News Ендрю Хейвард зі Школи журналістики Уолтера Кронкайта при Університеті штату Аризона опитали 75 лідерів різних американських медіа. Дуже цікаво прочитати огляд усіх думок у повному звіті. Якщо підсумувати, то:

• Об’єктивність може використовуватися як спосіб зберегти статус-кво й змусити незгодних замовкнути. Відповідь «Ви упереджені \ Ви захищаєте когось» ставить у беззаперечну позицію сили та нівелює журналістську роботу. 

• Нове покоління репортерів (серед яких багато жінок, небілих та представників ЛГБТК+) вважають, що концепція об’єктивності перешкоджає висвітленню, заснованому на їх власному минулому, досвіді та точках зору.

• Старші репортери та редактори вважають, що молодь більш схильна до пошуку справедливого кута висвітлення, ніж до безоцінного подання кількох точок зору. В деяких редакціях адвокацію вважають проблемою. Утім погоджуються, що є суперечливість між «абсолютною об’єктивністю» та тиском на журналістів бути «достовірнішими, людянішими та більш справжніми».

• Керівники редакцій створили групи за інтересами чи демографічними характеристиками, які залучають до ухвалення рішень щодо висвітлення тих чи інших тем. Також деякі лідери не забороняють своїм співробітникам працювати над близькими їм історіями, попри можливі упередження. Навпаки — сприймають життєвий досвід з інсайтами як додаткову цінність. 

• Редакції шукають інші способи для репортерів більше ділитися особистими поглядами. Водночас деякі керівники побоюються, що контроверсійні пости в соцмережах окремого журналіста вплинуть на сприйняття бренду. Тож питання внутрішнього регулювання та синхронізації висловлювань лишається відкритим.

• Немає консенсусу і в тому, чи можна поєднувати журналістику та активізм. Багато редакцій вимагають від співробітників утриматися від участі в певних рухах і висловлюванні позиції за чи проти — тобто принести певні права в жертву статусу журналіста. Утім, інші колективи намагаються не надто «поліціювати» молодих колег та створювати в редакціях безпечні простори для обговорення думок і відчуттів. Дослідники зазначають, що деякі видання цілком можуть дозволити журналістам активність, яка відповідає їхній місії та цінностям. 

Можливі альтернативи балансу думок

Моральна ясність

Ця концепція не статична: як пояснює філософиня Сьюзен Нейман, «це про те, щоб розглядати кожен конкретний випадок, факти й контекст у ньому, й випрацьовувати відповіді». Цей процес можна порівняти з квестом, де гравець керується визначеними раніше цінностями та проінформований фактами й контекстом.

Для репортера Веслі Ловері це про те, щоб називати речі своїми іменами, без евфемізмів і пустої нейтральної мови: шкідливе — шкідливим, а брехунів — брехунами.

Моральна ясність, на його думку, також вимагає від редакцій не давати свій майданчик представникам влади для висловлення думок без продовження дискусії з питаннями від журналістів та додавання контексту. 

Дауні-молодший також цитує зауваження Клаудії Мілн із CBS News, що вибір сюжетів і кутів зору відповідно до цінностей новинної організації трапляється в журналістській практиці й може посилити довіру до медіа. 

Прозора суб’єктивність

Так Роб Вайнсберг описав підхід до роботи у De Correspondent. «Наші кореспонденти пояснять вам, на чому засноване їхнє бачення. (...) Ми віримо, що факти мають значення. Але ми також знаємо, що факти потребують тлумачення, щоб мати значення. Ось чому ми відкрито говоримо про світогляд і моральні переконання, на яких ґрунтуються наші розповіді, і ми змінимо свою думку, якщо нам вкажуть на це факти». 

За словами Вайнсберга, цей принцип проявлявся у всьому: вони наймали кореспондентів, яким не байдуже, дозволяли їм обрати своє поле роботи. Кожен кореспондент прописував твердження про власну місію, а також мав відкрито розповідати про кожен крок своєї роботи над матеріалом. Так читачі могли розуміти більше про автора та його погляди, а також спілкуватися з ним не після виходу матеріалу, а під час розбору історії. Це надалі формувало та зміцнювало довіру між виданням та аудиторією.

Схожі думки висловлювали й інші опитані Дауні-молодшим редактори. Зокрема про те, що свої думки та погляди варто не лише показувати читачам, а й ще раніше — приносити на редакційну нараду чи стратсесію. Так колеги розумітимуть інші перспективи та позиції, які варто врахувати в редакційному висвітленні. Якщо журналістам можна буде «приносити себе на роботу», то вони принесуть і нерозказані історії зі спільнот, про які, можливо, говорять замало.   

6 кроків за межі об’єктивності 

Дауні-молодший підсумовує своє дослідження коротким гайдом для редакцій:

1. Прагніть не просто точності та балансу, а правди. Тут ідеться передусім про редакційну незалежність, вільний вибір тем без жодного тиску власників, рекламодавців, донорів, груп інтересів, політиків чи урядовців. А також про уникнення «ледачого» чи «безглуздого» балансу заради номінального дотримання стандартів. 

2. Відкрийте справжню силу різноманітності, інклюзії та ідентичності. Справді різноманітна редакція, найімовірніше, створить надійні новини. Ідеться не лише про етнічне та гендерне різноманіття, але й людей із різним економічним, освітнім, релігійним, географічним та соціальним походженням. Не лише про наймання, а й про можливість дорости до керівних посад. Ще одна опція —  створення формальної структури для вислуховування різноманітних точок зору редакції. А також реагування на фідбек аудиторії та залучення громадськості до редакційного процесу, наприклад, через консультативні органи. 

3. Створіть для ваших журналістів чітку політику користування соцмережами. Тут кожен сам обирає ступінь консервативності. Головне — чітко сформулювати та донести свою політику; можливо, призначити керівника, відповідального за її дотримання та консультації. 

4. Додавайте цінність до кожної історії. Не зосереджуйтеся лише на політиці та владі. Порядок денний вашої редакції має ґрунтуватися на глибокому розумінні пріоритетів і потреб ваших різних спільнот. Розгляньте можливість співпраці з іншими виданнями, зокрема спеціальними редакціями з глибоким досвідом у певній темі, а також некомерційними організаціями. 

5. Показуйте свою роботу. Це може бути ефективним способом побудувати міцніший зв’язок зі скептично налаштованими споживачами. Звісно, деякі розмови мають залишатися в редакції, але залаштункові розповіді про інструменти та методи можуть бути хорошим способом продемонструвати відкритість, справедливість і прагнення до точності. Публікуйте також свою місію та стандарти. Виправляйте помилки. 

6. Визначте основні цінності вашої редакції та живіть відповідно до них. Кожна редакція новин має суттєві передумови та припущення, які формують вибір історії та репортаж. Говорити про них вголос варто, щоб підкріпити довіру та зробити ваші продукти зрозумілішими. 

Як підсумок

Цей текст охопив лише кілька нюансів теми стандартів і регулювання медіа. Вона потребує тривалих дискусій і, можливо, переоцінювання становища та місії медіа як суспільного інституту. Описані в тексті підходи після якогось порогу можуть бути небезпечними: відверті брехуни, пропагандисти та пустомелі цілком можуть викрутити їх на свою користь і нести свою правду в маси. 

Цих суперечностей не розв’язати без активного суспільного діалогу та змін у правилах відповідно до нових реалій і викликів. А діалог без вільного висловлення думок і позицій не запустити. 

«Медіамейкер» створений, щоб розповідати та обговорювати досвід інших медійників. Тож, як завжди, ми чекаємо на фідбек та ваші думки: або в коментарях до посту на Substack, або у відповідь на цей лист.