Побачити за некрологом людину
Як журналісти платформи пам’яті «Меморіал» розповідають про загиблих на російсько-українській війні
Новини вже дев’ять місяців щодня рясніють зведеннями: росіяни обстріляли такі-то населені пункти, загинуло стільки-то людей. Іноді наші серця розривають повідомлення про ексгумацію масових поховань у щойно деокупованих містах. Але і там переважно кількість, іноді розширені скупими демографічними характеристиками закатованих. Навіть без імен.
Команда платформи пам’яті «Меморіал» поставила собі за мету дізнатися й розповісти якнайбільше історій і подробиць життя загиблих через напад Росії на Україну — і цивільних, і військових. Шеф-редакторка платформи Анастасія Абрамець розповіла «Медіамейкеру» про структуру команди й організацію роботи, опрацювання чутливої інформації та співпрацю з колегами заради розголосу.
Як виник і формується «Меморіал»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, агенція медійного росту «Або», як і інші українські компанії та медіа, насамперед допомагала членам команди виїхати з найбільш небезпечних точок країни. Потім думали, що робити далі. Деякі проєкти довелося заморозити через неактуальність, зокрема і сайт «О, Море», яким тоді займалася Анастасія. Натомість з'явилися нові проєкти — «Евакуація.City», «Свій дім» та платформа пам'яті «Меморіал».
Анастасія згадує: «Ідея Меморіалу належить моїй колезі — редакторці “Свої.City” Гаяне Авакян. Перші дані про цивільних загиблих ми почали збирати ще у березні. Тоді некрологи писали чи не всі члени команди “Або” поміж основною роботою».
«Ми чітко розуміли, що починати треба зараз, адже потім буде складніше шукати дані».
З часом з’явилося чіткіше бачення та інші ідеї, крім збирання коротких довідок про загиблих. З липня «Меморіалом» займається фултайм-команда. Тоді ж почали збирати дані про загиблих військових.
Розподілу між меморіалами цивільних і військових немає — це одна платформа з однією ідеєю, лише з окремими сторінками у Facebook та Instagram. Зараз команда веде бета-версію сайту, поки розробники працюють над остаточним виглядом платформи. У перспективі до платформи додадуть сторінки окремих міст, містечок і сіл, які пережили окупацію чи блокаду.
Зараз, наприклад, збирають інформацію для сторінки про Чернігів. Вона міститиме хронологію подій, свідчення жителів, військових, інтерв'ю влади. Над сторінкою працює місцева журналістка, яка глибоко в темі й сама пережила блокаду міста. Так працюватимуть і з іншими містами, містечками та селами.
Завдання — зберегти пам’ять
«Ми прагнемо створити платформу пам'яті, на якій можна дізнатися якнайбільше про всіх людей, які загинули через війну Росії проти України. Стати джерелом інформації для правозахисників, журналістів, письменників, допомогти пізніше у формуванні освітніх програм», — каже Анастасія Абрамець.
Перед стартом команда провела невелике дослідження: збирали гіпотези, вивчали схожі проєкти, спілкувалися з людьми, які також займалися пошуком загиблих (з деякими співпрацюють і досі), військовими журналістами. Також шукали фахівців зі збереження національної пам'яті, з якими у перспективі можна співпрацювати.
«Ми досліджуємо світові практики збереження пам'яті та шукаємо оптимальні варіанти, розуміючи, що національна пам'ять — це частина безпекової стратегії країни», — пояснює Анастасія.
Один із розділів «Меморіалу» якраз об'єднує тексти про світовий досвід вшанування загиблих. У цих матеріалах журналісти спільно з фахівцями розмірковують, як інтегрувати світову практику збереження пам’яті в наші реалії.
Також фахівці пишуть тексти. Так Оксана Іванців, засновниця проєкту «Що таке пам'ятати», спільно з «Меморіалом» підготувала публіцистичний текст, присвячений пам'яті загиблих жінок, для видання «Гендер у деталях».
Як подають історії загиблих
Зараз «Меморіал» працює з трьома форматами: короткі розповіді про загиблих (некрологи), журналістські лонгріди та документальні фільми. Підходи до них різні.
Якщо говорити про некрологи, то оптимальними методами збору інформації є:
Форми, які рідні заповнюють самостійно. За словами шеф-редакторки, це менше травмує обидві сторони, допомагає швидше обробляти інформацію. «Але тут варто розуміти, що просто створити форму мало, — каже Анастасія. — Майже щоденно ми працюємо над тим, щоб вона потрапила до адресатів, і люди були мотивовані ділитися даними про загиблих рідних. Це велетенська робота».
Моніторинг соцмереж, ЗМІ. Цю інформацію потрібно збирати оперативно, оскільки алгоритми працюють так, що вже за кілька днів знайти ці історії буде значно складніше.
Пошук контактів рідних, сусідів, знайомих, очевидців і безпосереднє спілкування з тими, хто готовий.
Журналістські запити, звернення в різні державні органи. Співпраця як одноразова, так і постійна (яка особливо важлива).
Обмін даними з партнерами.
Утім, дуже рідко некролог пишеться після використання лише одного з методів збору інформації. Найчастіше використовують кілька, не нехтують й іншими можливостями.
Щодня «Меморіал» оприлюднює приблизно 10 некрологів: 5 цивільних і 5 військових, хоча опрацьовують зазвичай більше. За час роботи проєкту оприлюднили вже понад 1000 таких спогадів.
«Такий підхід зумовлений тим, що ми хочемо привернути увагу до кожного і кожної з загиблих, дати час людям прочитати їхні історії життя, пройнятися ними», — пояснює Анастасія Абрамець.
Тексти великих форматів — завжди ексклюзивні матеріали, де виключений будь-який рерайт. Для них намагаються обрати такий фокус, який узагальнить певну тенденцію. Наприклад, розповідають про:
життя кількох матерів, які втратили маленьких дітей;
чоловіків, які кинули успішне життя за кордоном і повернулися захищати Україну, в підсумку віддавши життя;
цивільних мешканців Херсонщини, яких окупанти викрали та вбили.
Тобто це історії конкретних людей, але не поодинокі випадки — таких зараз сотні, тисячі. У «Меморіалі» завжди намагаються розповісти не просто про трагедію, а й про те, як родини живуть далі, де знаходять сили жити. Автори завжди спілкуються з рідними, за можливості наживо.
Виготовлення відео складніше та довше. Зараз повністю готове одне відео та ще кілька близькі до завершення. Команда «Меморіалу» готує презентацію першого відео: хочуть зробити це офлайн, а також показати фільм закордонній аудиторії.
Хто будує «Меморіал»
Щодня виключно над «Меморіалом» працюють понад 10 людей. Парт-тайм до них долучаються й інші фахівці агенції, адже дуже багато і загиблих, і напрямів роботи. Цього мало, каже шеф-редакторка, тож вона постійно шукає людей, які можуть долучитися до проєкту. Наприклад, зараз відкрита вакансія англомовного журналіста.
Інформацію про загиблих шукає моніторингова група. Вони ж оформлюють ці дані у короткі, але максимально змістовні тексти про загиблих. А редактори перевіряють дані, редагують та розміщують на сайті.
«Над текстами, які ми готуємо для партнерів, працює одна фул-тайм журналістка та багато фрилансерів у різних куточках країни. Таку модель ми обрали свідомо, адже автори з різних областей можуть забезпечити нам репортажі, інтерв'ю з багатьох міст і сіл, а отже показати втрати всієї країни. Крім того, у нас є команда, яка працює над документальними фільмами про загиблих. Частково ми залучали до цього фрилансерів, але в підсумку зупинилися на моделі штатних журналістів й операторів», — розповідає Анастасія Абрамець.
Пропускати крізь себе щодня стільки болю та трагедій нелегко. Тож уся команда «Меморіалу» пройшла психологічний тренінг, який підготували на основі їхніх запитів. Психотерапевтка розповідала, як спілкуватися з рідними загиблих, аби не нашкодити їм і аудиторії. Друга частина тренінгу включала поради, як зберегти своє психологічне здоров'я, методів відновлення і «червоних прапорців».
Спільно з регіональними колегами та психотерапевтом команда створила гайд з порадами для журналістів, як працювати з темою загиблих. Там журналісти з різних видань діляться власними спостереженнями та досвідом.
Крім того, усі члени команди «Меморіалу» можуть безплатно отримати персональну консультацію психотерапевта. Однак, каже шеф-редакторка, таких запитів від членів команди ще не було: «Мабуть, річ у тім, що усі члени команди добре усвідомлювали, з якою темою доведеться працювати, і свідомо на це йшли».
Співпраця з іншими медіа
«Меморіал» уже має чимало партнерів — десятки всеукраїнських сайтів, наприклад, УП, «Бабель», «Цензор», Lb.ua, «24 канал», «Ліга Бізнес», «Суспільне» тощо, а також закордонні ЗМІ. Вони оприлюднюють у себе лонгріди від авторів «Меморіалу»: таких текстів уже вийшло понад 70. Ці медіа також публікують некрологи на своїх сторінках у соцмережах. «Суспільне» анімує некрологи для свого етеру, а «Українське радіо» начитує їх для своїх програм.
Співпрацює команда і з регіональними медіа: це й автори-фрілансери з регіонів, і спеціалізовані конкурси, яких уже провели два, і обмін інформацією з колегами. Готують і добірки некрологів для регіональних газет, адже їхня аудиторія мало перетинається з онлайн-медіа.
«Ми не женемося за переглядами на самому “Меморіалі». Для нас важливо донести історії загиблих, зберегти пам’ять про кожну людину. Великі ЗМІ мають аудиторію, а локальні журналісти можуть розповісти про тих загиблих, про яких великі медіа навіть не здогадуються».
Крім того, «Меморіал» готує матеріали про загиблих для кількох ОВА, Представництва Президента в Криму. Співпрацюють із командою Миколи Кулеби та SaveUkraine.center, з правозахисниками, представниками діаспори тощо. У планах — і співпраця з активістами, які хочуть допомогти рідним загиблих завдяки NFТ-технологіям.
«Ми відкриті до усіх пропозицій, адже головна мета — збирати та зберігати пам'ять про загиблих, показувати світу злочини Росії та наближати перемогу», — підсумовує шеф-редакторка проєкту.
Більше історій з досвіду медіамейкерів України та світу — в нашому Telegram-каналі