Почуваємося нормально (?)
Що змінилося для українських медіа за рік великої війни? Головне з дослідження MDF
Привіт, колего!
Головна редакторка Дар’я Трапезнікова на зв’язку.
В одній із попередній розсилок я ділилася найважливішим із дослідження ZMINA «Виклики для свободи слова та журналістів в умовах війни». Сьогодні ще одне дослідження стану медіа за попередній рік оприлюднив дослідницький відділ Media Development Foundation.
Однією з цілей цього дослідження було порівняння стану медіа під час перших шалених місяців великої війни та в ситуації сьогодення — порівняно невеликих зміщень лінії бойового зіткнення, звикання до страшних новин, втрати чутливості до відео та фото з війни.
У цьому листі хочу розповісти вам докладніше про висновки дослідження щодо адаптації медіа (зокрема психологічної), різниці досвідів, суб’єктивного відчуття нормальності та розмитих планів на майбутнє.
Кого та як опитували
Для цього дослідження розробили анкету з 90 питань, поєднавши питання з минулого дослідження (весна 2022) та більш давніх опитувань (осінь 2021).
Дослідники отримали 44 анкети від незалежних медіа. 39 регіональних — таких, які визначають територіальний фокус межами громад або областей присутності. 5 національних — таких, які не обмежуються однією чи кількома областями.
10 додаткових глибинних інтерв’ю в MDF провели з редакціями з областей, які постраждали від окупації чи активного ведення бойових дій — Київської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської.
Аудиторія
Медіа, принаймні географічно, стали мислити ширше — виходити за межі свого населеного пункту й навіть області, а дехто навіть дивиться за кордон або принаймні має намір розширитися на всю Україну.
45,5% редакцій орієнтуються на всю область або кілька сусідніх областей;
порівну (по 25 %) зосереджені на районі/громаді присутності або на всій Україні;
4,5 % редакцій кажуть, що не мають територіальної прив'язки, але все ж орієнтуються на ВПО.
зовнішніх мігрантів як цільову аудиторію розглядають майже всі медіа — 93,2 %.
Біженці, на думку респондентів, хочуть підтримувати зв’язок із громадою, зокрема й через перегляд новин у медіа, які пишуть про їхній рідний край. Лише два видання (4,5 %) не розглядають зовнішніх мігрантів як цільову аудиторію, бо більше зосереджені на людях, які зараз перебувають в Україні.
Нове місце та різниця досвідів
Багато медіа мали досвід релокації — окремих працівників чи всієї редакції. Для респондентів із окупованих, прифронтових і деокупованих територій вимушений виїзд супроводжувався додатковими ризиками, зокрема через пильність окупаційної влади до журналістів.
Евакуйованим медіа довелося заново встановлювати звʼязки з аудиторією, спільно переоцінювати місію та візію своїх видань. У дослідженні йдеться, що буквально кожен працівник редакцій вимушено пройшов через гострий екзистенційний вибір: чи варто взагалі бути журналістом в екзилі під час війни. Низка редакцій не знайшли відповіді на ці питання, тож просто оновлюють новинну стрічку.
Дослідники зазначають: респонденти вважають дуже різним досвід редакцій із тилових міст і редакцій з окупованих, прифронтових і деокупованих територій. Наприклад, за словами опитаних, різниця в доступі до інформації та спікерів є відчутною — медіа з тилу мають більше можливостей щодо цього. Також редакції з умовного тилу нібито мають більше свободи у виборі тем, наприклад, більше писати про мирні, побутові речі. Тоді як на прифронтових територіях аудиторія не завжди це сприймає.
Психологічний стан
Торішнє дослідження показало, що 61 % працівників медіа відчували психологічну втому.
Нині тих, хто оцінює свій стан як «нормально», приблизно порівну з тими, хто оцінює свій стан як «погано».
Кожна редакція по-своєму адаптувалася до нової реальності та викликів. Одним із варіантів адаптації є поринути з головою в роботу, не звертаючи уваги на свій психологічний стан.
Серед інших труднощів:
Ті, хто перебувають у прифронтових містах і піддаються постійним обстрілам, відчувають високий рівень стресу та напругу.
На стан членів релокованих команд впливає і те, що вони перебувають не вдома.
Часто до погіршення психологічного стану призводить особиста чи колективна фінансова нестабільність.
Через рік від повномасштабного вторгнення респонденти не виділяють повітряні тривоги як причину погіршення психологічного стану.
Як і торік, на самопочуття впливають особистісні переживання, пов'язані з безпекою рідних у війську чи на прифронтових територіях і високе навантаження, що виливається тепер не у відсутність вихідних, а відсутність відпусток або ретриту.
Ризики
Найчастіше респонденти озвучували такі ризики (від найбільш до найменш згадуваних).
Воєнні та безпекові:
мобілізація чоловіків із команди, що призведе до критичного браку кадрів;
повторний наступ росіян із північного та північно-східного напрямку;
нові інтенсивні обстріли критичної інфраструктури, що призведуть до блекаутів та відсутності зв'язку й інтернету;
небезпека під час відряджень.
Внутрішньоорганізаційні:
втрата фінансової стабільності;
закінчення грантової підтримки та неможливість фінансувати роботу;
брак кадрів у регіоні.
Маркетингові:
падіння трафіку та охоплень через оновлення алгоритмів пошуковиків і соцмереж;
зупинення рекламного ринку (часто пов’язують саме з поновленням бойових дій та наступу);
нерозуміння потреб аудиторії;
атаки на сайти;
втрата конкурентних переваг у медіасередовищі;
зменшення аудиторії.
60,5 % опитаних медіа не мають окремого документу, який регламентує дії організації під час форс-мажорів. Одні діють відповідно до ситуації, інші впевнені, що готові до викликів без письмового плану або проінструктували команди усно.
32,6 % редакцій зазначили, що вони мають окремий документ для кризових моментів. З них 18,6 % уточнили, що їм не доводилося його застосовувати.
Проблеми
Торік медіа найбільше говорили про нестачу працівників (тоді про це заявила майже половина респондентів — 46 %). Цього року ця проблема гостра для 16,3 % опитаних медіа. Так само великою проблемою залишається психологічний стан — навантаження на команду є найбільшою проблемою для 16,3 % респондентів.
Фінансові проблеми також очікувані, а от недостатня швидкість отримання інформації стає все більш поширеною. Для деяких медіа відчутні й ускладнений доступ до героїв і посадовців, а також перешкоди в доступі до публічної інформації.
«Лідери» попереднього року — неможливість планувати роботу, недовіра до журналістів від суспільства та навіть безпека команди — зараз перебувають поза п’ятіркою найгостріших проблем.
Рішення
Щоби продовжувати роботу в умовах війни (зокрема під час блекаутів, обстрілів), редакції:
перейшли на дистанційну роботу;
зсувають дедлайни або не роблять їх чіткими;
домовилися щодо форс-мажорів — якщо хтось випадає з робочого режиму через блекаути чи обстріли, інші колеги підхоплюють термінові завдання;
призначали чергових, наприклад, на стрічку новин;
пришвидшили виробництво контенту;
приділяють більше уваги короткостроковому плануванню, часто коригують контент-плани та розклад публікації;
мають запас матеріалів на випадок відключення світла чи затримки зі зв'язком + ті матеріали, які будуть корисними для аудиторії незалежно від ситуації (масовані обстріли, трагедії тощо);
планували вихід неоперативних новин на сайті і в соцмережах наперед через відключення світла;
закупили або отримали генератори та павербанки, термінали Starlink;
розробили графік роботи з огляду на графіки відсутності світла;
працюють у місцях, де є електроенергія (у всіх по-різному — вдома, офіс, кафе чи в «пунктах незламності»);
планують відрядження так, аби назбирати матеріалу на 2–3 тижні та спокійно опрацьовувати його в безпечних місцях;
почали більше працювати з Telegram, оскільки цей месенджер дає змогу швидко постити найважливіші новини. Також із ним найзручніше працювати під час блекауту.
Щоби підтримувати психоемоційний стан працівників:
Базове рішення — проговорювати проблеми: або один на один (якщо вирішуються індивідуальні питання), або ж колективні зустрічі (коли вирішуються питання, що стосуються всієї команди або її частини).
Те, що неможливо проговорити в команді, працівники у 9 медіа (а це 20,5 %) можуть вирішити з психологом. Таку можливість надають профільні медійні ГО, або медіа самостійно закладають послуги психолога в бюджет.
Деякі команди намагаються давати один одному позитивний фідбек і підтримувати. Дотримуються добрих традицій, збираються вузьким колом неформально та організовують спільне дозвілля.
Після перемоги
Трохи більш ніж половина редакцій (52,3 %) мають план на «після перемоги». 2022 року таких було 61,5 %.
Редакції прагнуть далі працювати для аудиторії, ставати мультимедійними, підтримувати стабільність свого медіа.
6,8 % редакцій прагнуть здобути чи зберегти статус лідера ком’юніті — бути головним інформаційним ресурсом у громаді та об’єднувати людей навколо свого медіа.
Редакції вже зараз планують контент на «після перемоги». Одна редакція має підготовлений контент-план авторських проєктів, інша — прописану контент-стратегію. Також почали впровадження нових жанрів і форматів контенту.
Дві редакції планують запустити власну студію, а одне медіа — повернутися до своєї відбудованої телестудії на деокупованих територіях.
Деякі опитані частково повертатимуться до заробітку на рекламі.
Однак більшість редакцій не мають чіткого бачення розвитку свого медіа після завершення війни чи не можуть його сформулювати.
Дослідники розповідають: коли медіа попросили деталізувати плани на «після перемоги», виявилося, що в більшості медіа насправді плану немає, або ж він не надто стосується розвитку медіа. Наприклад, «дожити до перемоги», «відпочити» чи навіть піти всією редакцією в тривалу відпустку, щоб відновитися після стресу та виснаження. Це може свідчити про розгубленість і втому команд, а також про недостатнє усвідомлення масштабів впливу війни та перспектив повоєнного життя в Україні.
Більше про стан менеджменту, контенту й дистрибуції в опитаних редакціях читайте у повному дослідженні.