Облаштовуємо наш простір
«Медіамейкеру» два роки: подяки, рефлексії, плани
Привіт, колего!
Сьогодні рівно два роки, як я, Дар’я Трапезнікова, мінімум раз на тиждень вітаюся з вами як головна редакторка медіа для медіа. У жовтні 2022-го, коли ще попереду були тисячі шахедів і ракет, блекаути та стабілізаційні відключення, руйнування багатьох міст і втрати багатьох людей, ми втрьох з ініціативи та підтримки Media Development Foundation почали створювати новий майданчик для обміну досвідом з усього медіасвіту, пошуку можливостей і рішень.
Ми назвали його «Медіамейкер» на честь кожного з нас — тих, хто творить медіасвіт. І без усіх вас, хто читає нас на сайті, в листах і соцмережах, усього, що вдалося за ці два роки, не було би. Тому сьогодні особливо нахабно прошу про головний подарунок — добре слово про нашу роботу у ваших соцмережах і робочих чатах і наполеглива рекомендація підписатися на нас для ваших колег і друзів із медіасвіту. Наші соцмережі тут: Facebook | Instagram | Telegram | LinkedIn, а тут сайт з усіма статтями, дослідженнями, новинами, можливостями.
У цьому листі зроблю фолоу-ап моїм рефлексіям після року роботи — що за другий рік лише підтвердилося, а що якось трансформувалося.
Навколо — день бабака
Якщо говорити про зовнішні обставини, то все, описане в колонці за попередній рік, приблизно актуальне.
У підсумках року чи то за 2022-й, чи то за 2023-й (а може й за обидва) я писала щось про те, що ми живемо в переломному моменті, де все змінюється дуже повільно, невідомо, коли це закінчиться й що з цього буде. Власне, підсумки 2024-го теж можна буде почати з цього, бо ШІ ще не відібрав у журналістів усі робочі місця, Telegram ще не заблокували в Україні, Meta так і не наважилася жорстко банити тих, хто насмілюється постити новини в її соцмережах. І так далі. Зрештою, війна, на жаль, усе ще триває.
Інтенсивність усіх цих викликів наростає поступово, як у тій байці про жабу, яку не кинули в окроп, а кип’ятять поступово. Але медіасвіт уже балансує на межі — ледь не кожен новий сет даних, який ми публікуємо в рубриці «Дослідження», жахає рівнями вигорання окремих медійників і виснаження ресурсів редакцій, меміфікації та спрощення інформаційного меню нашої авдиторії. Мій улюблений мем на тему resilience, зокрема у медійників —
Для багатьох із нас робота є порятунком, опорою та якоюсь мірою — сенсом життя. Ми кидаємо залишки себе в цей вогонь і витискаємо ще трошки, бо треба ж ще більше, по максимуму. Це наша, і українців, і медійників, суперсила — прожити кілька максимально насичених життів в одному, поки ще є час.
Але водночас марафон у спринт-режимі — це не режим процвітання, це режим виживання.
А в режимі виживання тобі не до яскравих ідей, розвитку й зокрема — навчання. Я це чую з кулуарних розмов колег, які скаржаться на те, що навчального компоненту в донорських програмах аж надто забагато. І я це бачу по статистиці охоплень наших соцмереж, де меми, що викликають гіркий сміх, мають набагато більше лайків, поширень і збережень, ніж корисні поради чи історії від колег. Хоча жизи та трушності в них не завжди менше, ніж у мемах.
Які опори всередині?
Зміцнення фундаменту
У перший рік ми хаотично пробували багато всього, щоби скористатися всіма можливостями про себе заявити. У другий рік — так само щось пробуємо, проте більше зусиль вкладали в інституціоналізацію. Провели першу справжню офлайн-стратсесію й низку обговорень після неї, внаслідок яких сформулювали місію, візію на найближчі два (уже менше насправді) роки, цінності. Створили стратегії та спробували прив’язати під них операційне планування. Це зайняло дуже багато часу, і я ще не можу сказати, що можна гладко прокотитися від основоположних речей до цілей на тиждень і всюди простежити зв’язок між стратегією й тактикою.
Але, за відчуттями, це великий level-up для команди. Це спрощує відсіювання заманливого, але непотрібного. Це додає трошечки розуміння, для чого більшого ти робиш ту чи іншу дію, а отже — значущості роботи, яка дуже швидко виснажується в недружньому до медіа інформаційному середовищі. Сподіваюсь, я втримаю це відчуття після планування на 2025 рік (нервово сміється).
Ми пропрацьовували процеси, виписували формати та їхні структури, щоби спростити й авторам, і редакторкам роботу, не пропустити нічого важливого й уніфікувати стиль. Часто в інструкції не заглядають, але насправді вони потрібні не лише потенційному користувачеві, а й тому, хто їх пише — щоб систематизувати все в своїй голові й помітити прогалини чи неузгодженість.
Водночас не можна забувати, що найголовніше, з чим мають бути пов’язані плани, — це не стільки один із одним, скільки з реальністю.
Це стосується як реалістичності цих планів і ресурсів на їхнє втілення, так і готовності в потрібний момент забити на заплановане й відреагувати швидко так, як вимагає ситуація. Якщо з другим у медіа загалом усе дуже добре, то з першим часто дуже складно.
Потепління у стосунках
На запуску «Медіамейкера» багато колег публічно й непублічно були дуже скептичні до того, що з нас вийде. Нині дехто з них сміливо визнає, що змінив свою думку кардинально на краще, дехто про це не говорить, але з ваших дій я це бачу. Дякую.
Дякую кожному медійнику й медійниці, а також комунікаційникам, хто приносить нам новини й кейси, пітчить ідеї корисних матеріалів, ділиться дослідженнями й підкидає можливості, навіть якщо не вони їх організовують. Тут згадаю лише найпоказовіші випадки:
🙏🏻 Колонка Наталії Гуменюк про документування воєнних злочинів — щира й щемка рефлексія, яку вона нам довірила у вирі підготовки до першої Bucha Journalism Conference про роботу медіа під час війни — перемогла в номінації «Найкращий матеріал на тему дотримання професійних стандартів і журналістської етики під час війни» на конкурсі «Честь професії». Колонки й матеріали без премій нічим не гірші, але ця нагорода підтвердила для нас, що важливо бути щирими й відвертими в розмовах на чутливі для професії теми, де часто немає повністю правильних відповідей.
🙏🏻 У дослідженні донорської підтримки від Львівського медіафоруму опитані медійники згадували наш розділ можливостей як одне з найкращих для них джерел інформації про грантові конкурси (а в нас там не тільки гранти, а ще багато всього). Також знаю, що чимало колег дають особисті рекомендації колегам підписуватися на наші розсилку й Telegram, щоби отримувати якнайбільше можливостей.
Дякую всім колегам, хто щиро й чесно дає нашим авторам і авторкам коментарі для матеріалів. Хто в них ділиться досвідом, нюансами й історіями роботи, які ми всі звикли тримати за зачиненими дверима редакційних нарад і стиснутими в тонку цинічну лінію губами. Хто поспішає надіслати свої продукти в нашу щомісячну добірку й не соромиться похвалитися перед усіма — і колегами, й авдиторією — що нового ви придумали цього місяця. До речі, свіжа й наразі найбільша вийде вже сьогодні.
Саме ви й ваша готовність ділитися є ключем до відкритості інших колег і безпечнішого професійного середовища і для нас усіх. Зокрема, нових колег, яких у кожній редакції так бракує.
Без вас нічого не буде
За 2024-й я прочитала кілька книжок про бліцмасштабування й лідерство змін. Чимало уваги там приділяли мережевому ефекту. Звісно, це не єдиний рецепт, і для змін часто потрібен не бліц, а поступові зрушення. Але.
Суть мережевого ефекту в тому, що кожен наступний користувач якоїсь платформи додає цінності для інших користувачів. Тобто якщо більшість користувачів мовчки заходитимуть на платформу та спостерігатимуть, що там відбувається, то меншість активних користувачів просто не забезпечить їм достатньо екшну, контенту й користі.
Усі наші публікації та відкритість медійників, які вже діляться своїм досвідом і продуктами, а також наш розділ «Можливості», де не бракує анонсів, не будуть нічого варті, якщо кожен із тих, хто читає цей текст:
не скористається можливістю, не візьме щось із матеріалу для своєї практики, засумнівавшись або в собі, або в користі отриманого;
не передасть можливість або цінність тим, хто її потребує так само або ще більше.
І це не тільки про «Медіамейкер» як майданчик для публікації. Це про те, щоби кожен і кожна з вас розвивали себе, відстоювали своє місце та право бути впливовими, гучніше говорили про здобутки та труднощі, які заважають нам зробити медіасвіт привабливим середовищем для професійної самореалізації. Ви можете це робити на українських і міжнародних конференціях, зустрічах і партнерствах із іншими медіа та організаціями зі сторонніх сфер, на особистих і брендових сторінках у ваших соцмережах тощо.
Проте почніть (або продовжуйте) не просто робити щось якісно та професійно, а й ділитися майстерністю та рішеннями з іншими.
Конкуренція має бути, але на такій мотивації далеко редакцію не завезеш. Щоби завершити на нашу користь згаданий на початку перелам, який пригнічує нас невизначеністю, треба спільна велика сила маленьких зрушень від кожного жителя медіасвіту.
Що ми зробимо для цього в третій рік?
Як мінімум, сподіваємося вижити — як і всі ви, наші читачі та ваші редакції. Про максимум у деталях поки не розкажу, бо планування на 2025 рік у процесі. Але ми командою погодилися, що хочемо створити для вас якомога більше можливостей для мережування, цінної інформації для професійного розвитку й несподіваних рішень із суміжних галузей.
Тож стежте за нашими майданчиками, кличте в наше коло колег-медійників і друзів із сусідніх сфер, які зацікавлені в розвитку незалежних медіа. Нагадую, що покликання на наші майданчики є на початку та наприкінці цього листа.
Чекаємо ваших новин, історій і досвіду в будь-який час, а також — зворотного зв’язку: як коротких слів підтримки, так і розлогих, але конструктивних зауважень.