Як новини з соцмереж підривають довіру до медіа
І чи можна вийти із замкненого кола скепсису, дезінформації та уникання новин
Соцмережі стали для журналістів невіддільною частиною роботи. Ми і шукаємо там новини, й ділимося ними в усіх можливих форматах. Але гігабайти контенту, який не завжди є якісним, часто не лише знижують видимість журналістської роботи, але і змушують сумніватися в її якості.
На прикладі кількох досліджень розбираємо, що шукають люди на цифрових платформах, як оцінюють новини і що треба враховувати медійникам у стратегіях дистрибуції.
Світ: змішані почуття
Улітку цього року Reuters Institute у межах свого Trust in News Project опитали по 2000 осіб у США, Великій Британії, Індії та Бразилії. Опитування мало на меті виявити, як користувачі й некористувачі Facebook, Google, WhatsApp і YouTube оцінюють новини, що там публікуються. Раніше в Digital News Report ішлося, що в половині з 46 охоплених країн довіра до новин впала, причому в США була найнижчою. А в Бразилії та Великій Британії за 5 років подвоїлося вибіркове уникання новин. Які деталі додає новий звіт?
Є довіра, є й нюанси. Рівень довіри до новин у соцмережах, пошуковиках і месенджерах постійно нижчий, ніж довіра до новин в цілому. Розрив у довірі між соцмережами й медіа більший для Facebook і менший для Google. Особливо помітний він для TikTok, який асоціюється з розважальним контентом, і Twitter у США.
Не читав, але засуджує. Найнижчий рівень довіри — у людей, які взагалі не користуються диджитал-платформами. Дехто може уникати платформ саме через недовіру. Інші переконані в низькій якості контенту, який швидко віруситься. Проте, за словами дослідників, багато хто може базувати оцінки на своїх уявленнях про природу інформації на цифрових платформах. Це впливає і на поведінку людей там, і на їхнє сприйняття (й вимоги регулювання) платформ у реальному світі.
Приходять не за новинами. Багато опитуваних позитивно ставляться до соціальних платформ, особливо Google і YouTube. Дослідники припускають, що це пов’язано із задоволенням потреб користувачів. Як не дивно, це переважно не отримання новин. Точніше, люди шукають новини іншого типу — із життя друзів, знайомих, колег. Мають попит розважальна функція, опції для навчання, роботи, бізнесу та особливо спілкування, можливість дізнатися про інші точки зору. Так, соцмережі можуть допомагати людям бути в курсі новин, але це радше побічний ефект.
Поза політикою. Новини про політику сприймаються як особливо підозрілі. Приблизно 20–30% політично зацікавлених опитаних припинили спілкування з кимось на диджитал-платформах через розбіжності щодо політики. В Індії та особливо Бразилії люди побоюються активно висловлюватися на такі теми.
Проблеми. Попри позитивне ставлення, люди відзначають і шкідливий вплив дезінформації, булінгу та безвідповідального використання даних, а також надання пріоритету певним політичним поглядам і цензуру контенту. Переважно ідеться про Facebook, хоча дезінформація з’являється в Google і YouTube. Утім, пишуть дослідники, якщо Google, WhatsApp або YouTube дають людям те, заради чого вони приходять, якість новин може бути неважливою для них.
Хто модератор? Попри описані зауваження, опитані однаково довіряли платформам в перевірці фактів або пріоритизації найнадійніших джерел. Дехто вважав, що на платформах працюють експерти, які вручну ухвалюють такі рішення.
Тест на вік. Старші респонденти все ще отримують новини з телебачення й більш скептично ставляться до платформ, якими не користуються. Молодші люди з вищою освітою та політично зацікавлені люди часто отримують новини з інтернету, тому більше довірятимуть їм як на платформах, так і за їх межами.
Миттєве судження: як люди оцінюють новини
Дослідники виділили 6 індикаторів, які впливають на сприйняття новини:
Бренди — чи знають люди щось про постачальника новин.
Заголовки — тон і вибір слів.
Візуальний складник — картинки, відео, URL.
Соціальні підказки — хто поділився цією інформацією в стрічці.
Підказки від платформи — наявність лайків, певних міток (на кшталт верифікації) тощо.
Реклама — чи є позначка партнерського матеріалу, чи виглядає як погано прихована джинса.
Сфокусувавшись на «недовірливій» аудиторії, автори виявили такі особливості:
🧐 За посиланнями вони переходили рідко, натомість формували оцінку на основі вищезгаданих індикаторів.
🧐 Люди уникали незнайомих сайтів, а якщо й переходили, то оцінювали за зовнішнім виглядом і наявністю реклами.
🧐 На всіх цифрових платформах опитаним було важко визначити, звідки надходить інформація. Тому частково вони покладалися на «знаки» від платформ — кількість лайків, позиція статті в пошуку Google тощо.
Журналісти — держава — люди
Багато респондентів негативно відгукуються про медіа. Вони вважають, що журналісти обслуговують інтереси політиків чи хайпують заради популярності. 40% респондентів у США, 33% у Великій Британії, 28% у Бразилії та 18% в Індії сказали, що вони часто бачать або чують таку критику. Ті, хто бачить критику журналістики, як правило, менше довіряють новинам загалом.
Соцмережі — одне з найгучніших джерел критики діяльності журналістів. Хоча опитані визнають, що чують багато невдоволення в особистих розмовах. Інші медіа також часто критикують колег. Найгірше, що до негативного сприйняття ЗМІ докладаються своїми висловлюваннями політичні діячі та зірки, які частково завдячують медіа своєю славою.
Необґрунтована критика з боку політиків та інфлюенсерів може підірвати вплив преси як незалежної інституції.
Україна: коротко й оперативно в Telegram
Поглянемо на результати всеукраїнського дослідження «Демократія, права і свободи громадян та медіаспоживання в умовах війни». Його провів КМІС у липні 2022 року на замовлення Громадянської мережі ОПОРА. Вибірка для телефонного опитування — 1000 осіб, для щоденникового дослідження — 100 осіб зі всієї території України, яка не була окупована до 24 лютого.
Під час війни українці активно стежать за подіями в соцмережах (59 % виділяють їх як одне з головних джерел). Лідери — Telegram (особливо серед людей до 45 років) і YouTube, за ними з сильним відставанням — Facebook. Viber, попри статус найпопулярнішого месенджера, не надто виділяється як джерело новин. Другим популярним джерелом інформації є телемарафон. Йому, до речі, довіряють найбільше — 57 % респондентів.
Найбільше респондентів (46%) обирає джерело новин через «правдиву інформацію». Наступні критерії — зручність користування (24%), багато інформації / різні точки зору (16%) і швидкість інформування (13%).
Респонденти дуже часто вказували на перехід у Telegram. Пояснювали це оперативністю та зручністю користування поза домом і зі слабким інтернетом. Згадували й лаконічність і сухість — короткі повідомлення та відео допомагають залишатися в курсі, не перевантажуючи й так виснажену психіку. Також люди відзначають, що залишили в підписках переважно інформаційні джерела — розважальний контент поки мало цікавить.
40% стверджують, що через велику кількість джерел їм важко визначити, хто пише правду. 27 % всіх респондентів підписані на канали Зеленського та інших офіційних осіб. Щодо решти Telegram-каналів, то чітко визначеного лідера немає, проте найбільше згадувань (приблизно 9 %) у каналу «Труха».
Як і в дослідженні Reuters Institute, помітна вікова різниця в довірі до новин у соцмережах і конкретно в Telegram. 59 % наймолодших респондентів довіряють їм, серед респондентів 30–59 років рівень довіри падає до 36–39 %, а серед 60+ річних — до 16 %. Кардинально знижується й відсоток підписки на офіційні канали: з 54 % у молоді до 6 % у 60+.
Опитування показало суперечливі погляди на роль держави в медіагалузі. 60 % українців прагнуть більшого контролю держави над інформацією в інтернеті, але водночас хочуть, щоб ЗМІ могли обґрунтовано критикувати владу. 56 % покладають на державу відповідальність за боротьбу з фейками та дезінформацією (на самих громадян — 35%). 57 % вважають, що ЗМІ мають чесно і повністю доносити до громадськості інформацію, а 40% переконані, що не всю інформацію потрібно робити публічною.
Найбільше обурення викликає брехня нібито «на благо України», агресивне подання новин, а також спроби маніпулювання.
Що це означає для журналістів
Багато журналістів і у світі, і в Україні сумніваються, чи витрачати ресурси на охоплення недовірливої аудиторії. Це виглядає програшною стратегією й не надто нагальним питанням на тлі виживання в умовах кризи. З іншого боку, аудиторії, підігріті критикою з боку відомих людей, можуть негативно впливати на довіру до журналістики в суспільстві.
Як ефективніше рухатися: вглиб або вшир? Особливо чутливим це питання є для редакцій, які орієнтуються на залучення коштів від аудиторії. Контент, який підвищує охоплення та впливає на кількісні «метрики», часто є поверховим. Він не допомагає задовольняти потреби передплатників у докладних матеріалах і якісній роботі журналістів. А на такий продукт витрачається багато часу та ресурсу.
Однієї відповіді для всіх у цих двох пунктах немає. Кожному варто ухвалювати рішення з огляду на власні умови роботи, цілі та ресурси. Як варіант — спочатку протестувати роботу з певними групами аудиторії чи комбінування контенту з різним ефектом.
З цифровими платформами, які ми активно використовуємо для дистрибуції, пов’язані такі небезпеки:
🫣 Перенасиченість контентом і сусідство якісної журналістики з фейками та неперевіреною інформацією, які людям складно розрізняти.
🫣Люди вибірково уникають новин, не завжди готові споживати об’ємний контент на складні теми.
Логічною відповіддю, на перший погляд, здається пристосування до правил платформ та активна присутність бренду медіа там, де є його аудиторія. Але і тут є нюанси.
🤹🏻 Новини — не головна функція соцмереж (в Україні ситуація дещо інша, але переважно для окремих платформ). Facebook та інші згортають ініціативи з підтримки медіа, а законодавці в різних країнах намагаються навпаки змусити їх платити видавцям за новинний контент.
🤹🏻 Платформи — це насамперед бізнес. Отже, вони швидко й несподівано можуть змінити правила собі на користь (наприклад, агресивне просування відеоформатів в Instagram чи зміни верифікації в Twitter). Це ускладнює для медіа дистрибуцію контенту та охоплення аудиторій, які не надто користуються вебсайтами чи телебаченням.
Тобто журналістам варто бути гнучкими й не покладатися на одну платформу чи невелику вибірку в дистрибуції свого контенту. У таких умовах більше значення набуває прямий контакт із аудиторією. Ми писали про розсилки як один із таких способів. Ще це можуть бути заходи, де можна спілкуватися з читачами, рекламодавцями чи навіть (за належної підготовки) — з тими, хто вам не довіряє чи ще не знає вас. Мають потенціал і осмислені партнерства на підтримку якісної журналістської роботи — як з іншими медіа, так і з громадськими організаціями.
Хочете поділитися думками на цю тему чи посперечатися з якимись твердженнями в статті? Пишіть у коментарях чи у відповідь на цей лист — із задоволенням обговоримо.