Слухати, емпатувати, любити
Чому подкастер Лекс Фрідман подобається героям і слухачам та чого навчить медіа
Лекс Фрідман почав медіарік із тригодинного інтерв’ю з Володимиром Зеленським. Для українських медійників та інтернет-юзерів воно стало джерелом мемів і приводом для тролінгу, а для «Медіамейкера» — сигналом негайно взятися за одну з новорічних обіцянок: більше писати про «некласичних» медіамейкерів.
Інформації про одного з найпопулярніших подкастерів у світі, на диво, в інтернеті замало, щоби впевнено зазирнути під його маску голуба миру, який любить усіх — і роботів, і людей. Утім, провівши перші два робочі дні року між коментарями ноунеймів на Reddit і Medium, піарними і SEO-статтями, YouTube-роликами і медіаматеріалами, головна редакторка «Медіамейкера» Дар’я Трапезнікова таки зібрала більш-менш чіткий портрет людини, якій вдається розговорювати всіх: від президентів і мільярдерів до конспірологів і інтернет-легенд.
Шлях науковця
Лекс Фрідман народився 1983 року в радянському Чкаловську (нині — Бустон, Таджикістан). Повне ім’я — Алєксєй, інтернетом також ходила версія, що його справжнє прізвище не Фрідман, а Федотов. Батько — фізик Александр Фрідман, дослідник плазми — народився в Києві, потім деякий час працював у Москві.
1994 року родина емігрувала до Америки. Спочатку до передмість Чикаго, бо Фрідман-старший мав працювати в Університеті Іллінойса, потім він став директором Інституту плазми імені Сі Джея Найхейма в Інженерному коледжі університету Дрекселя. У цьому ж університеті Алекс здобув ступені бакалавра, магістра та доктора філософії — усе в галузі комп’ютерних наук та інженерії.
Професор Моше Кам відгукувався про колишнього студента:
«Алекс має багатосторонній розум, переповнений гіпотезами, постулатами, спостереженнями та теоріями. Я намагався приборкати потік аргументів, концепцій, вірувань Алекса, а потім — сформулювати, проаналізувати, проілюструвати та представити технічній спільноті керовану частину цього».
Після університету Лекс пів року працював у Google — був у робочій групі Abacus, яка вивчала активну автентифікацію для заміни традиційних паролів. Потім він перейшов у Масачусетський технологічний інститут (MIT), а саме в AgeLab.
Його колишні колеги з лабораторії розповіли журналістці Business Insider, що саме в той час Фрідман почав розвивати свій особистий бренд. Він публікував дослідження на хайпові теми, результати яких було складно перевести в цифри, запрошував широкі кола з Кембриджу на свої лекції, які потім викладав на YouTube. Навіть поставив собі солідну аватарку на фоні дошки з рівняннями, які насправді не пов’язані з його сферою наукових інтересів. Також він не соромився активно користуватися брендом MIT для самопросування.
На профілі Фрідмана у Google Scholar небагато статей, вони переважно датовані 2016–2019 роком і стосуються безпілотних автомобілів. Одне з таких досліджень дало йому ключ до ледь не найвпливовішої людини в світі — Ілона Маска. 2019 року як науковець MIT він опублікував висновок на базі досвіду з автомобілями Tesla про те, що водії машин на автопілоті лишаються сфокусованими на дорозі. Як пишуть у Business Insider, це суперечило десятиліттям досліджень індустрії, тож викликало критику різних аспектів публікації — від методології до браку рецензій від науковців. Фрідман просто блокував у соцмережах «недоброзичливців».
Маск дізнався про це дослідження й запросив Лекса в офіс Tesla. Підтримка від науковця з MIT мала для розкритикованої функції автопілоту й Маска особисто величезне значення. А для Фрідмана величезне значення мав особистий контакт із Маском. Перше з багатьох інтерв’ю, яке тривало 32 хвилини, катапультувало Фрідмана до слави.
Скандальне дослідження, за словами опитаних Business Insider науковців, вплинуло на сприйняття публікою автопілота як безпечного способу водіння. Але відтоді воно було видалене з сайту MIT. А сам Фрідман незабаром перейде з AgeLab на роль науковця-дослідника в LIDS — лабораторії систем інформації й рішень MIT. Той же Business Insider писав, що ця роль неоплачувана, але Фрідман це заперечував.
2021 року він переїхав до Остіна (Техас), аби зосередитися на роботі над подкастом.
Кар’єра подкастера
YouTube вказує, що основний канал Lex Fridman був створений 2006 року. Але активно працювати з відео, за даними Business Insider, Лекс почав 2014 року — з викладання лекцій про технології та записів щодо бойових мистецтв.
Брендинг
Оригінальний The artificial intelligence podcast почався 2018 року Фрідман говорив із науковцями MIT і не тільки про штучний інтелект, науку та філософію.
Згадане інтерв’ю з Маском наростило подкастеру перегляди — на деяких старих записах до мільйонів, і спростило запрошення інших іменитих гостей. Посприяв популярності і ще один відомий подкастер Джо Роган — Фрідман слухав його шоу ледь не від запуску, а пізніше затоваришував із ним. В обох подкастах є по кілька випусків-діалогів між ними.
2020 року проєкт перейменувався на Lex Fridman Podcast. «Усе одно люди називають його саме так, та і використання мого імені здається простішим», — сказав Фрідман у відео про це.
Також він прийняв свій signature style — простий чорний костюм із білою сорочкою та чорною краваткою, «як у російського бойовика».
Контент і дистрибуція
Імовірно, ще однією причиною перейменування стало розширення тематики подкасту. Тепер це офіційно розмови про природу розуму, свідомості, любові та сили.
Так, там дуже багато СЕО відомих технологічних компаній — на інтерв’ю приходили Сем Альтман (OpenAI), Джефф Безос (Amazon) і Марк Цукерберг (Meta), а з Ілоном Маском і його командою Neuralink подкастер записав понад 8 годин розмови. Але тепер Фрідман спілкується і з політиками (крім Зеленського, з нещодавніх гостей — президент Аргентини Хав’єр Мілей і новообраний президент США Дональд Трамп), істориками (Сергій Плохій), митцями (Метью МакКонахі, Рік Рубін), інтернет-персоналіями (MrBeast, CoffeeZilla) тощо.
Не бракує і спілкування із контраверсійними персонажами. Наприклад, резонансне інтерв’ю з Ye (Каньє Вестом), де той розійшовся з антисемітськими та пронацистськими коментарями. Такер Карлсон та інші популярні в консервативних республіканських колах фігури, а також різноманітні конспірологи. І, звісно, його друзі-подкастери — запальний Джо Роган і специфічний науковець Ендрю Губерман.
Ще популярнішим його незабаром зробить ШІ-переозвучування різними мовами. Фрідман буде одним із учасників пілоту від Spotify, а ті, хто дивився відео з Зеленським, уже в курсі, що ШІ-компанія ElevenLabs допомогла перетворити мішанину з трьох мов на три послідовні версії із жахаючою подібністю голосів до реальних мовців.
Щодо соцмереж, то в X та LinkedIn Лекс постить власні рефлексії та контекст довкола інтерв’ю, нарізає влучні уривки з кількагодинних розмов в YouTube на окремий канал LexClips і в TikTok.
Випуск із Зеленським став 456-м. Усього на основному каналі понад 800 відео і майже 4,5 млн підписників. Перегляди останніх відео коливаються десь від 700 000 до 2–3 млн, виділяється інтерв’ю з Трампом — понад 7 млн. На каналі LexClips понад 7000 відео, і переглядів на них менше — по кількадесят тисяч.
У X — 4 млн підписників, Instagram — 1,2 млн. TikTok — майже 603 000 підписників, із одного подкасту він нарізає понад 10 коротких відео (за тиждень виходить до 19), які набирають по кілька (десятків) тисяч переглядів.
Favikon підрахували, що в X Фрідман постить у середньому 5,6 разів на тиждень, на YouTube — трохи більше 4 відео на місяць, на LinkedIn — приблизно 15 постів на місяць, в Instagram — лише 2 пости на місяць.
А ще у нього є окрема спільнота на Reddit, куди репостять його пости та відео й обговорюють усяке-різне під тегом Chill Discussion.
Стиль Фрідмана: за і проти
Підготовка та проведення інтерв’ю
Я вже згадувала, що одне інтерв’ю з Ілоном Маском зайняло вісім годин. Стандартна тривалість коротша — 3–4 години. Це майже все розмова, але на початку і в кінці є вставки: Лекс, зливаючись у своєму костюмі з чорним фоном, представляє гостя і просить перейти за лінками в описі на спонсорів. Після кількох годин слухання залишає читачів із мудрими словами якогось письменника чи філософа.
Наприкінці відео з Зеленським Фрідман пояснює, як він готується до інтерв’ю.
До деяких подкастів він готується сотні годин. Для розмови з Зеленським він, за його словами, прочитав 10 книг і проглянув ще 20 (не лише про нього, а про ширший історичний контекст), а також спілкувався з сотнями людей в Україні та слухав сотні годин матеріалів від прихильників і критиків.
«Якщо говорити мовою ШІ, то спочатку я треную фонову модель, споживаючи якнайбільше різноманітної інформації. Вибираю джерела з високим рівнем сигналу: технічні документи, статті, блоги, книги, подкасти, відео, акаунти на X тощо. Якщо я регулярно отримую ідеї від людини, я продовжуватиму її слухати, незалежно від того, погоджуюся чи ні».
Фрідман намагається розрахувати упередження, під яким діє автор матеріалів чи постів, і враховувати це, інтегруючи інформацію. Якщо розмова буде про щось технічне, він тестує код чи продукт, для інтерв’ю з Ріком Рубіном прослухав сотні пісень, які той продюсував.
Читаючи, Лекс записує свої думки в Google-документ або нотатки в Notion чи Obsidian. Якщо він не за комп’ютером, то може надиктувати голосову нотатку в Google Keep. Інколи використовує ШІ для сортування нотаток, але це для нього не дуже корисно.
Перед інтерв’ю Фрідман думає: що йому особисто цікаво, що б він хотів, щоб ця людина пояснила в подкасті та який аспект її мислення чи людяності він хотів би висвітлити. А ще перед інтерв’ю він дуже нервує, тому грає в Diablo, щоби розслабитися.
Це лишу цитатою:
«В самій розмові я постійно шукаю прості, але глибокі ідеї на різних рівнях абстракції. Попри заяви в інтернеті, я ставлю багато складних запитань. Мені не потрібно бути правим, сигналізувати про свою моральну чи інтелектуальну перевагу. Я хочу, щоб гості відкрилися, і я вірю, що слухач сам побачить, верзе гість дурниці чи ні. Часто, коли інтерв'юери пресують, це нічого не розкриває, але дає дозу дофаміну ехо-камерам, які ненавидять гостя».
Від «боженьки» до «ніякого»: реакція авдиторії
Лекс Фрідман любить говорити й писати про любов та емпатію до людей. «Я не буду відбілювати їхні гріхи, але я й не зводитиму їх до найгіршої карикатури. Надто часто обурені натовпи та клікбейтні журналісти поспішають засудити, перш ніж факти будуть відомі. Я сподіваюся, що мені вистачить сміливості завжди думати незалежно, говорити чесно та зі співчуттям, навіть коли очі обуреного натовпу дивляться на мене», — коментував він інтерв’ю з актором Кевіном Спейсі.
Такі його підходи, де він нібито емпатично дозволяє гостям кілька годин із захопленням про щось проповідувати, викликають протилежні реакції.
Захоплення ним як антитезою всьому за що ненавидять традиційні медіа:
«Інтелектуально Лекс на рівень вищий, ніж більшість журналістів, що висвітлюють науку». «Лекс не прикидається розумником чи лідером думок, не проштовхує певну адженду. Він тут, щоби вчитися, й запрошує вас із собою». (Науковці з MIT)
«Як і його авдиторія, він насамперед слухач. Він дає слово своїм поважним гостям. Це антитеза швидкій журналістиці, до якої багато хто звик; знаменитість скасована через звуковий фрагмент, 10 слів, щоб люди могли сформувати повну думку, теми, зведені в клікбейтний заголовок». (блог на Podcastle).
«Лекс зайняв нішу, ставши розумнішим Джо Роганом. Мені завжди подобалося слухати у Рогана експертів, бо часто вони розбирали складні речі для широкої авдиторії та полегшували їхнє розуміння. Я відчуваю, що люди все ще роблять це в шоу Лекса, і він все ще може слідкувати за ними та ставити правильні запитання, якщо вони вирішать піти далі» (Reddit).
«Лекс дуже споглядальний і любить глибоко копатися в підсвідомості співрозмовника, а не просто ставити йому поверхові запитання». (Medium)
«На фоні Рогана Фрідмана виділяє незвичайна та рідкісна здатність упокорювати [humble] себе, утримуючись від переривань та забезпечуючи гостям достатньо простору для висловлення. Він гуманізував культурні фігури та зробив їхню думку доступною для ширшої авдиторії. У світі, багатому на дезінформацію та емоції, його нейтральний діалог є моделлю того, як почути один одного». (YouTube)
Приблизно за це ж його і критикують, тільки в іншому формулюванні: нібито він «невиразний і пустий», «багато дозволяє своїм гостям, які задовго говорять про все і ні про що», «м’якотілий інтерв’юер без жорсткий запитань», «намагається шукати дві сторони там, де ставлення має бути однозначним».
«Тепла ванна» для вразливих его
Медіа регулярно цитують фрідманівські інтерв’ю, водночас в нечисленних аналітичних матеріалах налаштовані критично щодо впливу подібних подкастів на інформаційний простір. Але в цій критиці — якраз і секрет того, за що його люблять і великі CEO, яких він інтерв’ював, і пересічні tech guys, що його слухають.
На відміну від чужинців-журналістів, він — «свій» у гіпермаскулінній трудоголічній культурі технологічної спільноти (і за колом інтересів, і в аскетичному та сфокусованому стилі життя, про який далі). А ще — relatable для самокритичних інтровертів, що уникають незручних соціальних взаємодій.
Його нежорсткий та емпатичний стиль з інколи глибокими й детальними (але переважно без гостроти) запитаннями створює для гостей безпечний простір. Тут вони можуть ділитися всім без виклику їхньому способу мислення. Матеріали журналістів, які піднімають неприємні теми та критикують дії чи продукти, такі герої називають hit piece — несправедливими ударами по репутації. А Лекс дає змогу гостям піти від незручних запитань.
У стартап- і техногалузі набирає популярності ідея go direct — тобто не шукати «послуг» інформаційних гейткіперів, які конфліктно «вирвуть цитату з контексту», а комунікувати напряму з авдиторією.
«Будьмо чесними: три години у Фрідмана більше подобаються CEO, ніж короткі коментарі для журналістських матеріалів», — пише медіааналітик Браян Морріссі.
Журналісти Bloomberg та The Atlantic вказують на те, що Фрідман не тримається на відстані від своїх героїв і приятелює з тим же Маском і оточенням Трампа. Для журналістів це — одне із професійних табу.
До речі, про Маска і Трампа — саме час нагадати текст про те, як не потрібно їх висвітлювати:
Це ж не безплатно?
Невідомо, скільки Фрідман заробляє, але більш-менш публічних джерел доходу від подкасту у нього три:
Монетизація YouTube: рекламні ролики крутяться як мінімум перед подкастом. SocialBlade оцінює, що щодня Фрідман заробляє від кількох сотень до кількох тисяч доларів.
Спонсори подкастів вказані на окремій сторінці сайту (всі) та в описах під кожним відео (кілька). Імовірно, це афіліатна система: з деяких сервісів чи продуктів користувачі за особистим лінком Лекса отримують знижки, а він — комісію за них. З огляду на популярність, Фрідман може вимагати не лише копійки комісії, а і великі платежі за кожен прояв у конкретному випуску. Профіль спонсорів різноманітний: від GitHub, Shopify і Notion до харчових добавок і матраців.
На Patreon він має трохи більше 2000 підписників, але невідомо, чи всі платні, та і щомісячна сума доходу прихована. Можливі рівні підтримки коливаються від $3,14 до $420.
А ще є мерч, хоч і нечисленний.
Домовленості з гостями та складання графіку Фрідман нібито досі робить сам. Водночас на його сайті є низка вакансій. Насамперед він чекає тих, хто зможе перекладати й дублювати аудіозаписи з російської, української та інших мов англйською. Але є й такі вакансії, як редактори довгих і коротких відео, бухгалтери, дослідники для подкасту, оператор на місці в Остіні, програміст і інженер машинного навчання й роботів для створення освітніх відео та розвитку взаємодії з робособакою.
Ще трохи особистого
Лайфстайл
Кілька років тому Фрідман опублікував на своєму каналі відео «Один день із мого життя».
У ньому він розповідає, що починає й закінчує день вдячністю за те, що ще не помер, і повторенням власних правил та візуалізацією майбутнього. Між цим має дві сесії по чотири години сфокусованої роботи, виснажливі тренування та пробіжки, а також час для читання пошти, монтування подкасту та інших дрібниць (сюди, жартує він, потрапила б і дівчина, якби вона була). Його дієта достатньо аскетична — мінімум вуглеводів і якнайбільше білків, вітамінні смузі й інтервальні голодування.
Утім він не живе лише роботою й самовиснаженням: інколи проводить час із друзями, грає на гітарі та має чорний пояс із джиу-джитсу. І обов’язково — 6–8 годин сну. А перед ним — читання (його список для читання дехто розкритикував як «банальний» і «шкільну програму»).
Здається, така популярна персона мала би бути хронічно онлайн. Але Фрідман казав, що обмежує своє перебування в соцмережах до 10 хвилин за раз і до трьох разів на день. Утім і в цей час він встигає хапнути таку дозу хейту від скептиків, яка змушує його часто публікувати заклики до миру й любові до всіх та пости, де він нібито з розумінням «підставляє щоку» невпинним критикам.
Любов до російського та українське коріння
Спочатку подкастер казав, що прагне зіграти невелику роль у просуванні неймовірних досягнень у науці й технологіях. Проте після повномасштабного вторгнення він поставив перед собою глобальну мету.
На початку 2025-го Фрідман написав: «Досі живий. Сфокусований на просуванні миру». Чому його так цікавить українсько-російська війна в цьому плані? Тому що, як виявилося, його родина походить із України.
Батько народився в Києві. Дідусь проливав кров на нашій землі в часи Другої Світової війни, а бабуся пережила Голодомор. Водночас дописувачі Reddit та X помітили цікаву зміну риторики (а також сторінки у Вікіпедії): якщо раніше Лекс активно наголошував на тому, що він — Russian, то після повномасштабного вторгнення почав говорити про те, що його родина наполовину українська. Він заявляв, що добре говорить російською та зовсім трохи — українською. Водночас, судячи з регулярних референсів, є шанувальником російських авторів на кшталт Достоєвського чи Пастернака.
Фрідман, хоч нібито і серцем із українським народом, вважає, що в усьому винна політика й мир можливий. Бажаючи посадити за подкастний мікрофон як за стіл переговорів і Путіна, й Зеленського, він дотримується своєї філософії: слухати й чути всіх без засудження. І вірить, що і президенти, і народи почують один одного через його подкасти.
Насамкінець: де ми й де Лекс Фрідман
Фрідман, як і багато подкастерів, не позиціює себе журналістом і не вважає себе вправним інтерв’юером, навпаки — постійно наголошує, що він робить помилки й не завжди вдало веде розмову, але готовий вчитися й виправлятися.
Суперечки традиційних медіа й таких наших «колег» підсвічують неоднозначне сучасне сприйняття стандарту об’єктивності й балансу думок (я вже писала про його трансформацію). Своїм бажанням почути кожного Фрідман дотримується дуже буквального сприйняття цього правила журналістики. Але чи справді для виваженого подання інформації треба слухати, не перебиваючи, диктаторів, конспірологів та антисемітів?
Попри це, деякі складники успіху Лекса Фрідмана могли би стати медійникам у пригоді:
Впізнаваний та послідовний особистий бренд: від стилю одягу та стрижки до повторюваних елементів у структурі відео й тематики постів у всіх соцмережах. На важливості персоналізації медіабрендів я акцентувала в прогнозах на цей рік.
Близькість до цільової авдиторії: не закликаю дружити з героями ваших інтерв’ю, але є ймовірність, що якщо бути трохи простішими та більше схожими на своїх читачів (навіть у побутових дрібницях чи уподобаннях), то вони до нас потягнуться.
Не боятися довгих форматів і тривалих розмов. Головне — щоб вони були наповнені по-справжньому цікавими фактами й інсайтами, які авдиторія ще не чула деінде.
Більше часу як на ретельну підготовку до конкретної розмови, так і на загальну ерудицію. Широких знань бракує багатьом журналістам, які вимушені гнатися за першою реакцією на гарячі інфоприводи. Але сьогодні новина мало що означає без аналізу й контекстних зв’язків. Можливо, саме на це нам треба переорієнтуватися.